| s-101
| — Ви давно з волі? — запитав хтось. |
| s-102
| — Сьогодні. |
| s-103
| — А звідки Ви? |
| s-104
| З якої місцевості? |
| s-105
| Андрій окинув камеру оком, подумав хвилинку, позіхнув і відповів: |
| s-106
| — З-під Манчжурії. |
| s-107
| — Ого! |
| s-108
| — А скажіть,а чи там аеродромів багато,га?—миттю запитав хтось жваво, голосно і з надзвичайним інтересом. |
| s-109
| — Чи багато аеродромів?! |
| s-110
| Андрій помовчав, подивився пильно на того, що питав, посміхнувся й раптом викарбував: |
| s-111
| — А тобі куди летіти так негайно приспічило, га!? |
| s-112
| Вся камера пирснула, скинулась від несподіванки й обернулася до того, що ставив запитання. |
| s-113
| Це був яскраво-рудий, банькатий, молодий жид. |
| s-114
| Від такої точної відповіді він втягнув голову в плечі й боязко заморгав білявими віями. |
| s-115
| — От так! — прошепотів хтось до когось за спинами товаришів. |
| s-116
| — Чик — і вилущив стукача, га!.. |
| s-117
| А Андрій дивився усміхненими очима на всіх присутніх: |
| s-118
| — Ну кого ще, товариші, що цікавить? |
| s-119
| Будь ласка. |
| s-120
| Більше ніхто не питав його ані про аеродроми, ані взагалі не ставив ніяких каверзних запитань, відповідаючи на які, можна послизнутися. |
| s-121
| Питали про життя на волі, про погоду, про врожай, про спортові змагання тощо і чекали з надзвичайною цікавістю, що ж він скаже. |
| s-122
| Андрій на всі запитання відповідав щиро. |
| s-123
| Але оскільки в цій країні можна послизнутися на кожнім запитанні, відповіді були досить загального характеру, а здебільша зовсім лаконічні: «Добре», «знаменито», «чудесно», «весело», «гарно» і т.п. |
| s-124
| А очима дивився на всіх усміхнено й вивчав кожного. |
| s-125
| Всі були задоволені з Андрієвих відповідей. |
| s-126
| А він говорив тим своїм усміхненим поглядом: «Не кваптесь, друзі мої! |
| s-127
| Ще встигнемо наговоритись. |
| s-128
| Перш давайте добре познайомимось, а то от дідько його знає… |
| s-129
| Буває всякого…» |
| s-130
| Так от і відбулася перша розмова з людиною з волі. |
| s-131
| Височенна, чотириярусна тайга, буйна й непролазна, як африканський праліс, стояла навколо зачарована. |
| s-132
| Не шелесне лист, не ворухнеться гілка. |
| s-133
| Сорокаметрові кедри, випередивши всіх у змаганні до сонця, вигнались рудими, голими стовбурами з долішнього хаосу геть, десь під небо і заступили його коронами. |
| s-134
| Там по них ходило сонце і пливли над ними білі хмари. |
| s-135
| Слідком за кедрами пнулися велетенські осики та інші листаті гіганти, що, бувши нижчі за кедри, творили другий ярус. |
| s-136
| Потім височенна ліщина колючого горіха, ялини, де-не-де берізки, берестина, черемха, перевиті ліанами дикого винограду та в’юнків, ішли вгору третім ярусом. |
| s-137
| А внизу — в четвертому ярусі — суцільний хаос. |
| s-138
| Місцями густа, мов щітка, звичайна ліщина, височенні трави і бур’яни. |
| s-139
| Повалені вздовж і впоперек дерева, мов велетні на полі бою, потрухлі і ще непотрухлі, одні з скрізними дірами-дуплами, як жерла небувалих гармат, другі вивернуті з усією системою коріння, що тримали його руба, як стіни або як велетенські пригорщі зі стиснутими межи пальцями камінням і землею. |
| s-140
| Внизу, по землі, слався мох, пообростав усе, що тільки можна. |
| s-141
| Внизу було півтемно і вогко. |
| s-142
| Лише де-не-де проривались яскраві сонячні пасма і стояли, як мечі, уткнуті лезами в землю. |
| s-143
| Нетрі. |
| s-144
| Несходимі, незміряні. |
| s-145
| Вони то спускалися схилом униз, то підіймалися знову вгору і так зі «становика» на «становик», з кряжу на кряж, як буйне рослинне море, розпливались геть десь у безвість. |
| s-146
| Маленький смугастий звірок, що сидів собі навпочіпки на поваленій кедрині проти сонечка і пильно, з виглядом ученого дослідника, розглядав торішній грибок, тримаючи його передніми лапками, раптом нашорошився. |
| s-147
| Ні. |
| s-148
| То так щось. |
| s-149
| В нетрях панує надзвичайна тиша, як у дивному храмі дивного бога. |
| s-150
| Лише рябок, засвистівши, пролетів з однієї височенної кедри на іншу і завмер на гілці, мов сучок, нерухомо, опустивши чубату голівку вниз і витягши шию. |
| s-151
| Тиша. |
| s-152
| На поваленій кедрині тремтіли сонячні зайчики. |
| s-153
| Смугастий звірок-бурундук почав бавитися з ними, задравши хвостика, як той драгун султана, перестрибував через них. |
| s-154
| Присідав і дивився вниз. |
| s-155
| Внизу, під кедриною, виходячи десь з бур’янів і вітролому і зникаючи знов у бур’янах та каміннім розсипу, вилась вузенька стежечка, звірина доріжка, утоптана за тисячоліття. |
| s-156
| Їх немало, таких стежечок. |
| s-157
| А серед них десь й такі, на яких одвіку ще не ступала нога людська. |
| s-158
| Бурундук зіскочив на стежечку, щось поворожив, пройшовся сюди-туди і враз, тривожно цикнувши, стрімголов вискочив на кедрину, на пень, звідти на дубок. |
| s-159
| Сховався. |
| s-160
| Визирнув. |
| s-161
| Знову сховався. |
| s-162
| Цикнув і завмер, виглядаючи з-за стовбура. |
| s-163
| Ні таки, він не помилився зразу. |
| s-164
| Щось таки добирається, щось іде стежечкою. |
| s-165
| Шелеснула суха бирка. |
| s-166
| Тріснула гілка. |
| s-167
| Посипались камінці і покотились десь, покотились униз. |
| s-168
| Щось важко, помалу йшло крутою стежкою на «становик». |
| s-169
| Стояла ясна та прохолодна квітнева днина, на годинниках пробило тринадцяту годину. |
| s-170
| Вінстон Сміт, притискуючи підборіддя до грудей щоб сховатися від підступного вітру, швидко ковзнув крізь скляні двері великого панельного будинку що звався “Перемога”, але не достатньо швидко щоб завадити вихру з піску та пилюки увійти разом з ним. |
| s-171
| У вестибюлі тхнуло вареною капустою та старими драними килимками. |
| s-172
| В одному з його кінців був кольоровий плакат, завеликий щоб розташувати його всередині квартири, прибитий кнопками до стіни. |
| s-173
| Вінстон пішов сходами. |
| s-174
| Не було сенсу намагатися піднятися ліфтом. |
| s-175
| Навіть у найкращі часи він працював лише зрідка, а відтепер черговий електрик вимикав його взагалі під час світлого часу доби. |
| s-176
| Це була частина політики заощадження під час приготування до Тижня Ненависті. |
| s-177
| Квартира знаходилася на сьомому поверсі, і Вінстон, який мав тридцять дев’ять років та варикозну виразку на правій щиколотці, йшов дуже повільно, відпочиваючи по декілька разів під час сходження. |
| s-178
| На кожному поверсі, навпроти ліфтової шахти, зі стіни пильно дивився плакат з величезним обличчям. |
| s-179
| Це було одне з тих зображень,які створені так щоб очі невідривно слідкували за тобою куди б ти не пішов. |
| s-180
| СТАРШИЙ БРАТ НАГЛЯДАЄ ЗА ТОБОЮ, промовляв напис під зображенням. |
| s-181
| Всередині квартири солодкий та принадний голос диктував перелік цифр, що якось стосувалися виробництва чушкового чавуну. |
| s-182
| Цей голос лунав з видовженої металевої тарелі, що нагадувала поблякле дзеркало, та була вмонтована в поверхню стіни праворуч. |
| s-183
| Вінстон повернув вимикача і голос дещо вщух, одначе слова що лунали ще можна було розібрати. |
| s-184
| Цей прилад (який звався телезахист) можна було приглушити, але не було жодного способу вимкнути його повністю. |
| s-185
| Він підійшов до вікна: маленька, квола фігурка, його худорлявого тіла лише підкреслювалась блакитним спецодягом, що був уніформою його партії. |
| s-186
| Його волосся було яскраво світлим, його обличчя було природньо рум’яним та життєрадісним, його шкіра була огрубілою від господарчого мила та тупого леза бритви, та вкритою крижаною маскою зими яка щойно скінчилася. |
| s-187
| Назовні, навіть крізь скло закритих вікон, світ виглядав замерзлим. |
| s-188
| Вниз по вулиці маленькі вихрики вітру спірально витанцьовували пилом та рваним папером, і не зважаючи на те що яскраво світило сонце та небо було кричуще блакитним, там усе здавалося знебарвленим, окрім плакатів розвішаних,ніби у п’яному делірії, усюди. |
| s-189
| Чорновусе обличчя пильно спостерігало домінуючи на кожному закутку. |
| s-190
| Один з них знаходився безпосередньо на стіні будинку навпроти. |
| s-191
| СТАРШИЙ БРАТ НАГЛЯДАЄ ЗА ТОБОЮ, казав напис, доки темні очі зазирали глибоко у їство Вінстона. |
| s-192
| Нижче по вулиці висів ще один плакат, обідраний з краю, що гарячково тріпотів на вітру, почергово показуючи та ховаючи одне єдине слово ІНГСОЦ. |
| s-193
| Набагато далі звідси гелікоптер плавно ковзав поміж дахів, ширяючи немов трупна муха, стрімко рухаючись геть по кривій. |
| s-194
| Це був поліцейський патруль, що шпигував по людських вікнах. |
| s-195
| Але патрулю було байдуже, хай там як. |
| s-196
| Тільки Поліції Думок було не байдуже. |
| s-197
| За спиною Вінстона голос з телезахисту все ще белькотів про чушковий чавун та про перевиконання Дев’ятого Трирічного Плану. |
| s-198
| Телезахист приймав та транслював одночасно. |
| s-199
| Будь-який звук який видавав Вінстон, навіть тихіший за найтихіший шепіт, буде записано ним, більш того, впродовж усього часу що він залишається у полі зору який контролюється металевою таріллю, його буде не тільки добре чутно, а ще й добре видно. |
| s-200
| Звісно не було жодного способу дізнатись чи спостерігають за вами саме у цей проміжок часу. |