| s-1
| Адже, по ідеї, такий потужний суспільний запит мав би викинути в публічний простір ціле нове покоління освітян, радих-радісіньких, що їхні знання (і хист ними ділитися!) нарешті знадобилися країні й поза стінами їх рідного вишу! |
| s-2
| Але здається, в цій ролі поки що знайшли себе тільки історики, для яких від початку було очевидно, що історична пам'ять - це сфера національної безпеки, і вони кинулись латати найбільш катастрофічні 'ями' своїми 'просвітницькими' 'Лікбезами'-лекторіями-популярними виданнями і так далі ще до того, як став на ноги, спасибі йому, нинішній Український інститут національної пам'яті - кістка в горлі всій кремлівській адвокатурі на всіх широтах. |
| s-3
| На всіх же інших ділянках обов'язкового для культурної нації 'гуманітарного мінімуму' відсутність структурованого експертного середовища дає змогу кому завгодно верзти що завгодно, як Рабиновичу про Олеся, - без найменшого ризику бути перебитим в ефірі й посланим 'читати підручник'. |
| s-4
| Тож не дивно, що з доброї половини (я не перебільшую!) цілком безневинних наших медіа-публікацій на теми культури, тільки-но заходить про контекст хоч трохи ширший, ніж 'сьогодні на сьогодні', раз у раз лізуть, як вата із старого матраца, клапті роками непомітно засвоюваних 'з повітря' кремлівських методичок. |
| s-5
| Припускаю (поки не доведено протилежне), що автори їх просто 'не бачать' - не виокремлюють із дискурсу, яким послуговуються. |
| s-6
| Що, наприклад, мила й безпосередня журналістка, яка під час Майдану була ляпнула мені в ефірі 'Громадського': 'Шевельов? Так він же нацистський колаборант!', - не 'темник' від ФСБ слідом за Добкіним озвучувала, а просто 'на автоматі', як німфа Ехо, повторила те, що найголосніше в ефірах про Шевельова звучало (чула дзвін!). |
| s-7
| Чи, свіжіший приклад - що не менш мила журналістка, яка, пишучи на УП про актуальні клопоти нашого художнього перекладу, ввалює під фінал здоровенного кізяка - ніби 'в Україні не сформувались перекладацькі школи і не було тяглості професійних поколінь' (як казав один незабутній нардеп, 'ШТО?'), - теж робить це не з лихого умислу: не за інструкцією якого-небудь московського куратора - при кожній оказії доводити, що в українців 'без благодатного впливу великої російської культури' (с) Симоненко-Берестенко) нічого 'нет, не было и быть не может', - а тому, що їй справді на студентській лаві ніхто не розповів про перекладацькі школи 'майстрів на зразок Миколи Лукаша чи Бориса Тена' (інше питання - хто ж заважав трохи більше вивчити тему, погортати бодай доступну в мережі фундаментальну працю Максима Стріхи 'Український художній переклад', щоб не засмічувати ноосферу дезінформацією, - ну, та це вже претензія до якості роботи наших ЗМІ взагалі: 'как покойничка кормили, так он и выглядит'). |