| s-1
| Ці спогади зафіксовані у «Книзі про батька». |
| s-2
| Узагалі Софія мала дуже тісний емоційний зв’язок з татом – писала, що є немовби його продовженням у цьому світі. |
| s-3
| Немовлям вона мало не померла і від хвороби врятував батько, який був не тільки греко-католицьким священиком, а й лікарем. |
| s-4
| Іван Яблонський безплатно лікував селян і через це з ним декілька разів судилися лікарі. |
| s-5
| З огляду на духовний стан чоловіка, його покарали м’яко – взяли обіцянку, що не лікуватиме більше. |
| s-6
| Та відмовити хворим він не міг і надалі… |
| s-7
| Якось донька запитала про те, чому не став медиком. |
| s-8
| «Твоя правда, я хотів бути лікарем і лікувати людське тіло, але ось я зустрів твою маму і закохався, – відповів він. |
| s-9
| – А що вона була із старого священичого роду й одиначка, тому батьки хотіли віддати її тільки за священика, бо не мали інших дітей. |
| s-10
| І так я став священиком. |
| s-11
| Ти бачиш, як воно просто, і це не перешкодило мені лікувати хворих», – пояснив батько. |
| s-12
| «Ми є на землі, щоби боротись проти часу, інакше він нас поїсть. |
| s-13
| Коли йому не протидіяти, він робить нас гнилими так, наче б ми вже були мертві. |
| s-14
| Треба любити речі, любити все, що ти робиш, бо воно робить тебе багатшою за все інше, – говорив ще малій Софії її батько. |
| s-15
| В кожній хвилині ти можеш зробити з нічого щось; інакше ти все нищиш, бо зменшуєш його вартість, залишаєш нидіти… |